|
|
Скрипковий ключ до серця
Сьогодні професія вчителя низькооплачувана, малопрестижна, нервова, безперспективна, майже безнадійна. Практично суто ЖІНОЧА, ТВОРЧА, ВСЕНАРОДНА, ЖЕРТОВНА, ПОДВИЖНИЦЬКА, СВЯЩЕННА...
|
|
Лілія Федорівна КОРОТКОВА, викладач школи-інтернату № 23 міста Києва зі своїми учнями
|
| |
Сьогодні професія вчителя низькооплачувана, малопрестижна, нервова, безперспективна, майже безнадійна. Практично суто ЖІНОЧА, ТВОРЧА, ВСЕНАРОДНА, ЖЕРТОВНА, ПОДВИЖНИЦЬКА, СВЯЩЕННА...
І відчути це можна, зустрівшись з саме таким, духовно багатим учителем, який присвятив життя дітям, незважаючи на мізерну зарплатню. Таких Учителів стає дедалі менше, але доки вони є житиме й віра в людство.
Знайомтеся: музикант і вчитель в одній особі — Лілія Федорівна КОРОТКОВА, викладач школи-інтернату № 23 міста Києва. За освітою скрипачка, останні 10 років працює в інтернаті: вдень викладає музику і займається з дітьми в музичній школі, ввечері — вихователь.
|
| - |
Ліліє Федорівно, розкажіть, будь ласка, про специфіку роботи саме у цьому закладі? |
| - |
Наш інтернат загальноосвітній, у ньому — діти з малозабезпечених, багатодітних сімей та діти, батьки яких позбавлені права батьківської опіки. Вони знаходяться у нас з ранку до вечора, більшість залишається на ніч, додому ходять лише на вихідні. Загалом діти у нас хороші, але трапляється і так званий «важкий» контингент. Ми не відмовляємось працювати з проблемними дітьми, збираємо всіх. Тому працювати складніше, ніж у звичайній школі, бо чимало дітей зі складними, скаліченими долями, а такі діти не завжди поводяться адекватно. Ми намагаємось знайти шлях до кожного дитячого серця. І один із таких шляхів — захоплення музикою. Переважна більшість наших «проблемних» дітей займається саме музикою та хоровими співами. Спочатку діти соромляться: «Я не вмію співати». А я кажу: «Добре, покажи мені, як саме ти не вмієш співати». Поступово, непомітно для себе, захоплюються. Згодом очі їхні починають сяяти, тоді і розумієш, що працював не дарма.
При нашому інтернаті працює музична школа та унікальний духовий оркестр, до участі в якому залучаються «важкі» хлопчики. Оркестр має багато звань, бере участь в усіх конкурсах самодіяльності і завжди посідає призові місця. А хлопчики по закінченню інтернату йдуть в духові оркестри Києва (це і оркестри Суворівського училища, і оркестри різних військових округів, і музичне училище та училище культури).
|
| - |
Чому ви обрали професію вчителя?
|
| - |
Це трапилось, коли мені виповнилося 15 років. Я завжди любила свій інструмент — скрипку. Моя вчителька, яка завжди була для мене прикладом, вказала цей шлях: «У тебе це вийде». Зараз я не уявляю іншого життя.
|
| - |
Як ваша родина ставиться до того, що весь вільний час ви віддаєте роботі?
|
| - |
Родина у мене, на жаль, неповна. Дочка пішла маминим шляхом — як музично обдарована дитина, закінчила педагогічний коледж ім. К.Ушинського і зараз навчається в університеті ім. М.Драгоманова, буде вчителем музики і співів. Підробляє в інтернаті, який сама ж і закінчила.
Щодо вільного часу — його просто немає. Додому приходжу лише переночувати. Мій дім тут.
|
| - |
З чим пов’язане падіння престижу професії вчителя?
|
| - |
Це складне запитання. Звісно, велику роль відіграє мізерний рівень зарплатні. Але справа не тільки в цьому. На мою думку, важливим чинником є правильний вибір професії. Багато молоді йде в педагогіку, не розуміючи, що це за професія. Ось і виходить, що людина отримала освіту, а не уявляє, як працювати з дітьми, як завоювати авторитет, як подати свій предмет, щоб зацікавити учнів. Звідси проблеми, плинність кадрів. І саме головне: потрібно любити дітей, без любові — не робота, а ремісництво.
|
| - |
Зараз багато пропозицій до вчителів від представників багаторівневого маркетингу та різних комерційних структур, які обіцяють великі прибутки. На Вашу думку, варто міняти профіль діяльності?
|
| - |
Такі пропозиції були і в мене. Але я вже не зможу звернути на манівці, бо ніщо не зрівняється із задоволенням, яке отримуєш, спілкуючись із дітьми. Трапляється, приходиш на роботу хворий, тримаєш таблетку від серця — її потрібно прийняти якнайшвидше. А тебе обступають 25 дітей: хтось когось штовхнув чи вдарив... Поки розібралась з кожним, таблетка стала непотрібною, серце боліти перестало.
|
|
Специфікою інтерв’ю з учителем є неможливість звести розмову на його особистість та особисте життя. Так і Лідія Федорівна весь час говорила про дітей, які, до речі, не відходили від неї ні на мить. Можливо, це тому, що СПРАВЖНІЙ УЧИТЕЛЬ не відокремлює свого життя від долі ввірених йому дітей, не уявляє іншого місця в житті для себе. Саме в цьому покликання бути Вчителем, а його, як звісно, не можна замінити лише освітою.
|
|
