«Українська бізнес-освіта перевищує середній рівень глобальної бізнес-освіти за рівнем креативу та інноваційності…»

Про бізнес-освіту, лідерів та нові ідеї розповідає Павло Шеремета, декан Києво-Могилянської бізнес-школи.

 — Чим зумовлений інтерес до бізнес-освіти в Україні?
 — Передусім, загостренням конкуренції між компаніями. В Україні майже не залишилося галузей, в яких би мала монополію лише одна компанія. Другий фактор — старі методи роботи вже не спрацьовують. Назвати відділ збуту відділом продаж, ввести відділ маркетингу, замінити кадровий відділ відділом HR — це давало 100 — 150% зростання прибутків 4 — 5 років тому. Сьогодні компанії починають шукати щось нове, інноваційне, унікальне.

 — На яку категорію слухачів розраховані українські бізнес-школи?
 — В Україні бізнес-освітою, в тому чи іншому вигляді, займаються більше 200 закладів. Наша школа розрахована на топ-менеджерів та менеджерів середнього рівня, які мають високий потенціал «вирости» до рівня топ-менеджера. Києво-Могилянська академія в цілому ставить собі за місію підготовку ділової еліти української нації.

 — Існує думка, що зайві знання керівнику лише заважають, адже він розпочинає на практиці перевіряти їх дієвість...
 — Коли керівник каже, що йому нічого нового не треба, мені дуже шкода такого керівника. Через 3 — 5 років, я боюсь, що він залишиться безробітним. Керівник і його компанія повинні змінюватись швидше, ніж навколишнє середовище. А це означає — вчитись. Якщо керівник тільки вчиться і не впроваджує знання в роботі, або починає експериментувати кожного дня —  це однаково погано. Як приклад наведу цитату з посадової інструкції компанії Hewlett_Packard: «У своїй роботі посадові особи компанії користуються здоровим глуздом». Якщо ідеї не співпадають зі здоровим глуздом, їх не треба впроваджувати.

 — Яке місце української бізнес-освіти в контексті світової?
 — На мою думку, українська бізнес-освіта перевищує середній рівень глобальної бізнес-освіти за рівнем креативу та інноваційності. Тут яка хитрість. МВА в Україні поки що не визнається державою. І це дає змогу за дуже короткий термін змінювати та корегувати навчальну програму, адже ми не маємо державних обмежень. Ми видаємо диплом магістра бізнес-адміністрування. Але до нас йдуть не за дипломами, хоча Києво-Могилянська академія як державний акредитований заклад може давати диплом, який захоче. Рівень найкращих наших викладачів відповідає рівню найкращих західних, але у них таких викладачів 100 — 200, а у нас 5 — 6, що пов’язано із терміном існування бізнес-школ у Європі та у нас.

 — Чи існує жорсткий відбір студентів до бізнес-школи?
— Конкурс і відбір у нас був завжди. Є три критерії відбору слухачів. Перший — управлінський досвід. Ми  не рекомендуємо подавати документи людині, яка не є чи не була управлінцем. Другий — лідерські здібності. Абітурієнти пишуть два есе, одне з яких на тему: «Моя філософія лідерства». З кожним абітурієнтом я проводжу півтори годинну співбесіду віч-на-віч. Для мене дуже важливо наскільки це цільна, енергетична натура. Третій критерій — вільне володіння українською та англійською мовами. Кияни, в більшості, йдуть у вечірні групи, не кияни — у модульні, де вчаться 4 дні на місяць за тією ж програмою, що і вечірні групи.

 — Які ви бачите основні переваги європейських та американських бізнес-шкіл і на кого рівняється Києво-Могилянська бізнес-школа?
 — Американська економіка конкурентніша, вона стимулює до швидших інновацій. Європейський бізнес більш розслаблений — можна піти пообідати на дві години, кави попити... В аспекті швидкості прийняття рішень ми рівняємося на американські школи. Однак мінус американської бізнес-освіти в тому, що американці забагато речей звели до формул, цифр.Європейський бізнес більш персоналізований, в ньому велику увагу звертають на стосунки між людьми. Американці кажуть, що менеджмент — це наука, європейці вважають це мистецтвом. У цьому аспекті ми ближчі до європейської думки.

 — З якою метою успішні у бізнесі люди йдуть до бізнес-школи?
 — У менеджерів середнього рівня, які отримують у нас ступінь МВА, по завершенні програми є два варіанти подальшого розвитку: перший, менш вірогідний — «вирости» у себе в компанії. Другий, що частіше трапляється, — піти у інші компанії на вищі посади. Другий тип студентів — генеральні директори або власники. В середньому це люди 35 років, які досягли більше, ніж собі планували 10 років тому. Вони повні енергії, їх бізнес вже не так сильно мотивує, і тому вони думають, що робити далі. Ми розширюємо кількість їхніх ідей, запрошуючи  людей, що досягли успіху в різних галузях — режисера театру «Чорний квадрат», лідера «Океану Ельзи» Славка Вакарчука, тренера ушу, тренера з авторалі, диригента....Щоб у керівника з’явились нові ідеї, він повинен завжди робити щось нове.