Художня Група Крові

Коли мені було три роки і мені до рук попали книжки, я почав їх розмальовувати. І де б їх не ховали батьки, я знаходив їх і замальовував усі чисті сторінки. Мабуть, тоді я і відчув себе творцем. І хоча потім були і музика, і футбол і шахи, малювання давало найбільшу насолоду, — розповідає Петро. — У четвертому класі мене віддали до Республіканської художньої школи ім. Т.Г.Шевченка, і з того часу я вже ніколи не відчував себе вільним від малювання. Художник — це діагноз, і чим би я в житті не займався, пагін творчості, що проріс у дитинстві, завжди перемагає.

Щороку на літо нас вивозили у віддалені села на практику. Ми щодня ходили малювати, навантажені етюдниками, фарбами, папками, дошками і стільчиками — такі собі маленькі митці. Нам видавали по 64 крб. на харчування і нам не завжди їх вистачало. Тому ми з задоволенням малювали людям портрети, чи хату, а то й чиюсь корову. За це нас пригощали, чи давали з собою хліб, сало, картоплю... Отакі були наші перші заробітки. Це була прекрасна школа життя, саме там ми побачили, зрозуміли і відчули, якого народу ми діти.
Після закінчення інституту пройшов професійний вишкіл в одному з найбільших в Україні видавництв. Це був класичний шлях професіонала, може саме тому, нині при вирішенні питання добору персоналу, віддаю перевагу досвідченим спеціалістам.

Як і раніше, так і зараз є два варіанти — працювати творчо, за договорами, або піти у штат, на ставку. Хоча більшість моїх колег, як і я, намагаються працювати на два фронти — і в штаті, і творчо.
Коли я тільки прийшов до видавництва, користувався послугами художників, яких мені рекомендували старші колеги. Коло професіоналів досить вузьке і рекомендація досвідченого спеціаліста є гарантією професійності, відповідальності. Пізніше я вже і сам почав залучати художників, нерідко — молодих початківців. З ними довелося працювати довше і важче, ніж зі старими перевіреними кадрами, але я таким чином створив своє коло митців, роботи яких відповідали моїм смакам та задачам.

Дуже складно знайти професіонала для постійної співпраці, з мого досвіду з двадцяти претендентів лишається один. Тому кожен такий працівник — на вагу золота, до кожного треба знайти свій підхід, ключик і спільну мову; уникати конфліктів, вчасно платити. На жаль, деякі керівники, серед яких переважають економісти, технарі, функціонери, не завжди це розуміють і трапляється своїми діями провокують плинність кадрів.

Раніше була така практика, у видавництвах старші навчали молодих, допомагали їм, знайомили з видавничими та виробничими процесами. На жаль, сьогодні дуже зросли темпи роботи, видавнича справа стала бізнесом, а у бізнесі свої закони, у художніх редакторів немає часу на наставництво і допомогу молодим. Хто буде займатися благодійництвом, витрачати свій час, талант, досвід, щоб допомогти майбутньому конкурентові? Хоча особисто я, коли бачу в людині «іскру», часто допомагаю, а то й переробляю його роботу, щоб дати людині шанс. Спрацьовує бажання передати власний досвід, підняти професійний рівень молоді, бо дуже прикро спостерігати за загальним зниженням професійності, на жаль, перемагає не завжди професійніший, але завжди – спритніший.

Моє головне мірило — практика, передусім, я переглядаю роботи і даю практичне завдання з певними вимогами і терміном виконання. Результат і покаже, яка доля кандидата.

Диплом має значення тільки при прийомі до штату, для реєстрації у відділі кадрів. Для мене, як керівника, головним є реальний результат, якісна робота. Тому наявність вищої освіти — не головне. Тим більше, що художники, як правило, працюють на контрактній основі і, крім свого таланту, нічого не представляють роботодавцю.

Суцільна комп’ютеризація усіх виробничих процесів змусила художників сісти за комп’ютери. Тому популярні синтезовані професії: художник-конструктор книги, художник-ілюстратор, фотохудожник, художник реклами...

Раніше для створення обкладинки давали від двох місяців до півроку, розуміючи, що це — лице книги і видавництва. Нині робота художника — швидше якісний продукт конвеєру, хоча трапляються й поодинокі виключення. Йдеться про великі проекти, що добре фінансуються, не обмежуються в часі і передбачають творчий пошук для художника.

Все залежить від художника. Якщо він талановитий, має добру професійну школу, володіє сучасними технічними засобами, комунікабельний, впевнений у собі, і якщо родина ставиться до його роботи з розумінням — художник матиме стабільні прибутки.
Ті ж, що вважають себе геніями, але працюють повільно, не пунктуально — грошей не зароблять. Їм краще працювати в штаті.

Безпосередня робота з художниками, авторами, переговори з замовниками, з виробничниками, контроль за якістю видавничих і виробничих процесів тощо. Працюючи у приватному видавництві багато років, я змушений був синтезувати в собі якості художника і психолога, юриста і бухгалтера, менеджера і приватного підприємця...

Так, часто-густо вони не можуть працевлаштуватись, бо мають хибну, завищену самооцінку. Порада лише одна — встати о сьомій ранку, облитись холодною водою і йти працювати. Кожен художник знає, до чого в нього є хист і лежить душа. Автомобілі та техніка, вродливі дівчата чи природа — кожному своє, іди до спеціалізованих видань, шукай, стукай в усі двері. Більшість художників не тільки малюють, а й фотографують, пишуть вірші та прозу... Тож , хай використовують весь свій творчий потенціал і пам’ятають, що життя таке скороминуче, а зіркам – місце на небі.

Класного художника днем з вогнем не знайдеш. Професіонали вже зайняли свої ніші, їх не так легко переманити чи замінити, а серед новачків, звичайно, відчутна жорстка конкуренція, їм ще треба відвоювати «місце під сонцем». Тому серед них багато таких, що працюють не на справу, а на імідж. Молодь хоче мати все й відразу: і престижну роботу і великі заробітки. Для них характерно більше публічності й самореклами.

Ризики великі, працювати в малому і середньому бізнесі без підтримки владних структур сьогодні дуже важко. Ми ризикуємо власними коштами, які відриваємо від сім’ї, від власних дітей, вкладаємо гроші в проекти, які, невідомо, принесуть прибутки чи збитки, і раптом міняється законодавча база, все летить шкереберть. Тому поки один раз виграємо, тричі програємо. Хоча й кажуть, що треба десять раз впасти і піднятись, щоб стати справжнім бізнесменом, я сподіваюся, що зміни в Україні допоможуть нам більше не падати. Суспільство йде вперед, уявлення про середній рівень життя весь час змінюється, все важче заробити лише роботою у видавництві, тому треба освоювати нові сфери діяльності. Нині час змін, який вимагає адекватних дій.

Навіть у державних видавництвах художній редактор мав творчі дні. Сьогодні також у більшості видавництв графік роботи — ненормований. Обов’язкова вимога — бути на зв’язку і здавати вчасно роботу.

Це люди завжди закохані, закохані в життя...