І спокій тільки сниться

Журналіст як розвідник: має опинитися в потрібному місці в потрібний час і оперативно передати інформацію в «гарячих» репортажах та аналітичних роздумах. Для тих, хто вважає, що це легко, написана книга «Професія — журналіст» Ганни Єфремової: «Не хочу нікого розчаровувати, але в професії журналіста набагато більше прози, ніж піднесеної поезії. Журналістика — це заняття не дуже творче, не завжди вдячне і часто малооплачуване... Збираючись стати журналістом, краще заздалегідь проститися зі святами, вихідними, родиною та пухнастим персом Кузею.

Журналістика — це довічне відрядження. Віднині на роботу вас будуть піднімати нічні дзвінки шефа, термінові справи та невідкладні поїздки, а уві сні ви будете бачити страхіття про здачу номера. Ви будете в самому центрі божевільної прес-індустрії...». А коли ще говорять «під руку», що все вже давно написане до нас, —криза жанру... Професія журналіста складна, але легких професій у світі не існує. Легко тільки співати пісні в караоке, професійно на сцені — непросто. Розповісти про специфіку роботи журналіста і складу особистості, що відповідає професії, ми попросили молодого журналіста Артема Шаронова.

На мою думку, це особливий стан душі. До того, треба вміти виражати свої думки та ідеї в доступній і цікавій для читача формі, намагатися уникати суб’єктивної оцінки і ретельно стежити за достовірністю інформації. Тож, як казав один англійський письменник, — «коментарі вільні, але факти священні». Вважаю, що у людини, яка вирішила займатися журналістикою, повинно щось бути «за душею», певний життєвий досвід, щоб було що сказати людям. Вважаю, що людину неможливо навчити писати, їй можна лише допомогти, підштовхнути чи направити. Гадаю, що в багатьох виданнях взагалі втрачено сенс журналістики. Адже, на мою думку, преса повинна бути об’єктивною, нести суспільству правду, захищати принижених, підтримувати справедливість.

У дитинстві я хотів бути військовим, потім залізничником. Мені завжди подобались сильні особистості, приваблювала зброя і... я любив писати твори. До вибору цієї професії підштовхнула моя родина: батько казав, що я не зможу працювати ніким іншим, бо завжди всіх критикую.

Напевно, мислити стали менше, нівелюються творчі індивідуальності, більше стало компіляцій. Нащо видумувати щось самому, якщо під рукою інформаційні бази Інтернету? Я завжди був противником плагіату та компіляцій. Вважаю, що краще погане, але своє, ніж добре крадене чуже.

Головне для журналіста — інтерес до життя, дитяча цікавість, бажання все пропустити через себе, в усьому розібратися. Знати абсолютно все неможливо. Збираючись на інтерв’ю, досить знайти компетентного професіонала, розговорити його і грамотно викласти його думки. Викладення інформації — суто технічна справа, набагато важливіше вміти знайти підхід до людини, вникнути в напрямок її думок, знайти душевні струни — в цьому і полягає журналістський хист. Але якщо журналіст пише на вузькоспеціалізовані теми, зокрема, економіку, він має спочатку, як мінімум, взяти в руки «Економікс» Макконела і Брю, щоб хоча б відрізняти дохід від прибутку.

Журналіста немає без цікавих книжок. Без тих, що примушують думати й аналізувати факти, а не повторювати чужі думки.

Існують же газети для цільової аудиторії, зокрема для людей літнього віку. Але у всьому має бути частина здорового скепсису. Проте прикро, коли загальний рівень культури падає.

На мою думку, без частки божевілля, що виявляється у захопленні, не може бути ні професії, ні професіоналів, так можна лише інтерпретувати чужі думки, а не генерувати власні ідеї. А якщо робота виконується в розладі з душею, то, це вже взагалі криза... Суспільство часто створює якісь канони, до яких само себе заганяє, як в пастку. Про це писав Ніцше в «Волі до влади».

Не дочекаєтесь. (Сміється). Я люблю свою професію. Не зважаючи на всі труднощі, з журналістики не йдуть, у ній залишаються на все життя. Певно тому, що кожному з нас доля подарувала унікальний малюнок на долоні, на якому значиться, що інакшого життя просто бути не може.

Дозволю собі приєднатися до думки Артема. Я теж люблю свою професію. І зрозуміла, що четверта влада — це не влада над людьми, а влада друкованого слова, яке може примусити і плакати, і зробити життя кращим. Я вдячна долі, що маю змогу займатися улюбленою справою. Цього ж щиро бажаю і вам.