Трудовий договір: обов’язковий чи бажаний?
Чи є сенс укладати трудовий договір? Які його різновиди, в яких випадках він підписується обов’язково? Пропонуємо кілька пояснень на основі Кодексу законів про працю України (КЗпП) та деяких підзаконних актів.
|
|
Трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства або фізичною особою (роботодавцем), згідно з якою працівник зобов’язується виконувати роботу, підпорядковуватися трудовому розпорядку, а роботодавець — виплачувати заробітну плату і створювати умови, необхідні для виконання роботи.
Трудовий договір — це загальне поняття угоди між працівником і роботодавцем. Він може мати різноманітні форми. Наприклад, якщо ви пишите заяву з проханням прийняти Вас на роботу, а роботодавець видає наказ про прийом Вас на роботу, то це є ніщо інше, як укладання трудового договору. Якщо Ви підписуєте двосторонню угоду під назвою «Трудовий договір», це теж трудовий договір. Якщо підписуєте двосторонню угоду під назвою «Контракт» — це також трудовий договір. Навіть у випадку, коли Ви починаєте виконувати професійні обов’язки, не оформлюючи ніяких документів, вважається, що трудовий договір укладений. При будь-якій із вищезазначених форм укладання трудового договору, якщо працівника допустили до виконання службових обов’язків, трудовий договір вважається укладеним із моменту початку виконання роботи. Кожна із зазначених вище форм трудового договору має свої особливості та правові наслідки реалізації.
У випадку, якщо ви пишете заяву про прийом на ту, чи іншу посаду, а роботодавець видав наказ про прийняття вас на відповідну посаду, усі права й обов’язки працівника і роботодавця виникають відповідно до законодавства України про працю. На думку фахівців, це найбільш соціально вигідна форма трудового договору для працівника. Але в такій формі трудового договору є й недоліки. Вони стосуються зміни суттєвих умов праці: розміру оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменувань посад тощо.
Рішення приймає роботодавець і, незалежно від форми укладеного трудового договору, повинен сповістити про це працівника за два місяці до змін у гіршу сторону.
Наприклад, роботодавець може вирішити знизити розмір заробітної плати співробітнику. У цьому випадку він за два місяці повідомляє про це працівника і таким чином, не порушує закону. Якщо ж у двосторонню угоду під назвою «Трудовий договір» внести, наприклад, пункт про розмір заробітної плати і пункт про те, що заробітна плата не підлягає зміні без згоди працівника, то знизити її можна буде тільки після підписання з ним додаткової угоди до Трудового договору.
Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови Трудового договору, що погіршують становище працівника, у порівнянні з загальними нормами трудового законодавства, не є дійсними. Тобто умови в документі під назвою «Трудовий договір» повинні бути або узвичаєними, або покращувати становище працівника, в порівнянні з нормами трудового права. Статтею 23 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків, коли допускається підписання Трудового договору на певний строк. Тобто, в усіх випадках, не передбачених ч.2 ст.23 КЗпП України Трудовий договір повинен бути укладений на постійній основі безстроково. Правове становище працівника, що уклав із роботодавцем строковий Трудовий договір, нічим не відрізняється від правового становища працівника, що підписав безстроковий Трудовий договір. Зокрема, вони мають однакове право на відпустку, або на одержання грошової компенсації за невикористану відпустку.
Але є деякі важливі відмінності. Наприклад, по закінченню терміну, на який був укладений Трудовий договір, працівник підлягає звільненню без написання про це заяви, а лише шляхом видання роботодавцем наказу про звільнення. Власник може звільнити робітника до закінчення терміну дії Трудового договору на основі, передбаченої 40, 41 стт. КЗпП України. Однак працівник не може перервати за власної ініціативи Трудовий договір, укладений на певний строк до закінчення терміну дії договору.
Трудовий договір можна укласти із суб’єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи, або просто із приватною особою. Такий Трудовий договір повинний бути зареєстрований у державній службі зайнятості в тижневий термін за місцем проживання фізичної особи — роботодавця.
Ще одна форма Трудового договору — Контракт. Така форма Трудового договору застосовується як виняткова. Контракт може бути укладений, наприклад, із керівниками підприємств та організацій, що знаходяться в державній власності; із науково-педагогічними і педагогічними працівниками дошкільних, середніх і вищих навчальних закладів; із науковцями, що виконують науково-дослідні роботи; з особами, що здійснюють фахову діяльність у спорті. Головною відмінністю контракту від звичайного трудового договору є його підписання на чітко визначений термін та визначення додаткових прав і обов’язків сторін.
Звертаємо увагу на те, що слід уникати підписання документу із назвою Трудова угода. Таку назву часто використовують для оформлення письмового документу при роботі за сумісництвом. КЗпП України не містить поняття «Трудова угода» і підписання документа з такою назвою вносить непевність у стосунки сторін. Виникає питання: чи варто, наймаючись на роботу, наполягати на підписанні трудового договору. Безумовно, адже такий спосіб оформлення трудових відносин дає максимальні гарантії обом сторонам договору розраховувати на цивілізовані стосунки у процесі виконання роботи та вирішення спірних питань на правовій основі.
|