pro-robotu.ua
pro-robotu.ua
Про видання pro-robotu.ua Контакти pro-robotu.ua Розміщення оголошення
в тижневику
pro-robotu.ua Вакансії та
оголошення
pro-robotu.ua Пошук
по сайту
pro-robotu.ua
pro-robotu.ua
pro-robotu.ua
pro-robotu.ua Підписка на
видання
pro-robotu.ua КЗпП України pro-robotu.ua Інтерв'ю та
статті
pro-robotu.ua Класифікатор
професій

Онлайн журнал


Поради з працевлаштування

Как эмоциональный интеллект влияет на Ваш карьерный рост?

Кто из нас, устраиваясь на работу, надеется не только на высокую зарплату, но и на уважительное отношение, взаимопонимание? Кто задумывается о карьерном росте?

• докладніше

Еще раз об осторожности: смертельные стройки

 Согласно данным Государственной службы статистики, на сегодня, самой травмоопасной сферой деятельности, имеющей наибольшее количество летальных случаев и фактов получения серьезных увечий сотрудниками, является строительство.

• докладніше

Зверніть увагу:

Робота кухарем в Києві

Робота водієм в Києві

Робота вантажником в Києві


Інтерв'ю та статті |

Павло ЗІБРОВ: Бажання співати було завжди


    Народного артиста України Павла Зіброва в артистичному світі називають «улюбленцем жінок». І не безпідставно, адже майже вся його творчість присвячена саме їм. І не лише творчість… Він засновник і незмінний президент Всеукраїнського громадського об’єднання «Партія шанувальників жінок».
    У співавторстві з багатьма поетами Павло Миколайович пише пісні, що стають справжніми народними шлягерами. Величезне працелюбство, прагнення не зупинятися на досягнутому і багатогранність інтересів спонукали до створення Театру пісні Павла Зіброва. Про своє «дітище» завжди говорить з любов’ю і гордістю, як і про своїх студентів Київського національного університету культури і мистецтв, де працює викладачем на кафедрі естрадного співу. А от про своє сходження на «олімп слави» розповідає з гумором...



Чи правда, що творча кар’єра Павла Зіброва розпочалася з раннього дитинства?

Так. Я вже в два роки співав і грав на бубенчику, ще погано говорив, але добре підспівував старшим: рідному брату Володі, який грав на баяні, та двоюрідному. Таким собі тріо ми влаштовували справжні концерти. А оскільки тато грав на балалайці, а мама — на гітарі, то вони і нас з братом з дитинства привчили грати і співати. Кожне релігійне свято супроводжувалося співами: це був привід, щоб люди веселились, святкували, ходили один до одного в гості зі своїм холодцем, капустою, пиріжками та пляшкою. Так ще малюком я став заробляти перші гроші, хто кидав п’ятнадцять, хто десять, хто двадцять, а хто і п’ять копійок.

З яких пісень складався репертуар тріо?
Ми співали народні, військові і обов’язково пісні воєнних років. Вже тоді у мене з’явився бізнесовий досвід: чим більше пісень знаєш і виконуєш, тим більше насипають мідяків. Ми збирали їх в копилки, а потім їхали в райцентр за іграшками. Не можна сказати, що у нас не було чим гратися. Адже тато був гарним теслею, і не тільки всі меблів в хаті виготовив, а ще робив нам і пістолетики, і коників. Але ж хотілося іграшок фабричних, тому їхали і вибирали якісь конструктори: металеві, дерев’яні, але обов’язково інтелектуально розвиваючі ігри.

В дитинстві, мабуть, уявляли себе відомим співаком або музикантом?
Зовсім ні. До семи-восьми років мріяв стати льотчиком або пожежником. Але до того часу, поки не почав займатися музикою. До нас в село з району приїжджав вчитель, до якого я ходив на уроки, а з другого класу, коли виповнилося вісім років, я вже потрапив у Київ у спеціалізовану школу-інтернат ім. М. Лисенка. І так розвіялися мої мрії... Хоча у п’ятому класі спалив шопу — великий сарай, де тримали дрова, вугілля, банки, діжки, можна сказати, все. Я викурював звідти ос, оскільки спека була неймовірною, а дах був вкритий соломою, то він моментально спалахнув. Добре, що люди йшли з поля та гуртом загасили вогонь, який міг і на хату перейти, і до сусідів. Мами не було вдома, а коли приїхала і зайшла на подвір’я, то просто ахнула: шопи немає. Перше питання: «Де Павлик?». А я заліз на дерево, на саме верхів’я, і години три сидів, бо з переляку не розжималися руки. Отоді вперше у мене з’явилося сиве волосся. Після цього вирішив — буду музикантом.

Як хлопчик з Вінницької області став учнем спеціалізованої школи ім. М. Лисенка?
Мама подивилась, що добре граю, співаю і танцюю, дізналась, який є в Києві найкращий музичний навчальний заклад. Мені сказала, що повезе в столицю на екскурсію: ми катались по Дніпру, були в зоопарку, після цього прийшли до школи (це за три дні до 1 вересня). Добре, що був директор Олег Павлович Белофастов, який мене прослухав і сказав: «Хороший хлопчик. Приймаємо». Отак Павло Зібров поступив у музичну школу. І це, безумовно, змінило мою долю, бо не став ні льотчиком, ні пожежником.
Десять років грав на віолончелі, згодом на контрабасі, потім поступив в консерваторію, а на четвертому курсі мене запросили до естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом А. В. Ануфрієнка.

На стількох інструментах граєте: фортепіано, віолончель, контрабас, бас-гітара. А який вам найближчий?
Звичайно ж, гітара. На ній навчив мене грати старший брат ще у восьмому класі. В той час він вчився у військово-музичній школі, і якось на канікули приїхав з гітарою. Ми вже тоді нікуди не ходили: сиділи в хаті, у мене всі пальці були в крові — вчився грати. Проте після канікул я вже в Київ їхав з гітарою. А згодом, навчаючись у дев’ятому класі, ми з хлопчиками нашої школи (ім. М. Лисенка) створили вокально-інструментальний ансамбль. Виступали на різних заходах, на танцях, де можна було виконувати пісні таких гуртів, як «Бітлз», «Пісняри», співачки Алли Борисівни Пугачової — репертуар був немаленький.

Ви працювали в найкращому і єдиному на той час в Україні естрадно-симфонічному оркестрі…
Так. Мене запросив головний диригент Анатолій Васильович Ануфрієнко. Я досі пишаюся тим, що працював в такому класному оркестрі, бо другий такий був лише в Москві. Вивчаючи партитури та діапазони духових і струнних оркестрів, через три місяці почав писати аранжування для вокалістів. Крім гонорарів, які згодом почав отримувати за написання партитур, одержував величезне задоволення від роботи.

Ви були вже знаним аранжувальником, працювали в оркестрі, але все ж таки поступили на вокальний факультет державної консерваторії ім. П. Чайковського. Для чого?
Бажання співати у мене було завжди. До того ж десять років співав в ансамблі, а коли готував партитури для вокалістів, трохи, мабуть, заздрив їм. Сам був професійним контрабасистом, піаністом, але вокалістом-дилетантом. Хоча естрадні пісні і виконував, все ж таки хотілося стати співаком з широким діапазоном: співати і народні пісні, і оперні арії, і оперету, і романси старовинні. Кумиром для мене завжди був Муслім Магомаєв. Тому вирішив професійно займатися вокалом і почав брати уроки у професора консерваторії Віктора Миколайовича Куріна.

Окрім того, що Павло Зібров — відомий співак, він не менш відомий, як композитор. Вірші яких поетів надихають вас на написання пісень?
Перший, хто мене відкрив, Степан Галябарда, з ним ми познайомилися на радіо, куди я приніс свої пісні. Він запропонував написати музику на один із своїх віршів, потім на другий. І згодом у нас народилося багато пісень: «Весна, полковнику, весна!», «Стрілецький романс» та інші. Потім на мене, як на композитора і співака, звернув увагу Юрій Рибчинський. Перша пісня, яку ми написали, — «Снігова королева», наступна —«Хрещатик»... Після чого він сказав: «Павло, з тобою можна працювати!». Отак і працюємо досі. Половина репертуару Павла Зіброва написана на вірші Юрія Рибчинського.

А яку музику любите слухати?
Хорошу. Ту, яка дає можливість поміркувати, пофантазувати, «політати», яка розвиває. А ще заспокійливу інструментальну, щоб відпочити і ні про що не думати.

Що для вас успіх, адже ви, безперечно, успішна людина?

Мабуть, те, що творчість Павла Зіброва потрібна людям. Не всім, звичайно. Але багато хто виріс на моїх піснях і далі продовжує їх слухати. Це величезне щастя і, безумовно, успіх. До того ж я займаюсь улюбленою справою і отримую від цього величезне задоволення.

Які якості в людині цінуєте найбільше?

Щирість і миролюбність. Головне — почуватися комфортно з тим, хто знаходиться поруч. Інколи вистачає двох хвилин, щоб визначити, цікавий співрозмовник чи ні, і не обов’язково, щоб він був професором-інтелектуалом, досить, щоб був справжнім і людяним.
 


Мабуть, мало хто знає, що Павло Зібров все своє життя — в музиці. З восьми років — Київська спеціальна школа-інтернат ім. М. Лисенка, після закінчення — оркестровий факультет Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського, робота у Державному естрадно-симфонічному оркестрі України в групі контрабасів. Любов до пісенного жанру повторно приводить його до стін Київської державної консерваторії, але вже на факультет вокалу. І з початку 1987 року в Україні з’являється співак — Павло Зібров.


Як раніше, так і зараз Павло Зібров отримує величезне задоволення від того, що дарує свою творчість людям. І це зовсім не заважає йому бути коханим чоловіком, люблячим татом, а також взірцем респектабельності, порядності та благородства.

 

 
Спілкувалася Наталя Білокур











Зверніть увагу: Знайти роботу в Києві - на Jobs.ua!

Наші проекти:

Jobs.ua - Робота в Україні Srochno.ua - Терміново Потрібні Training.ua - Тренінги в Україні
Vakansii.ua - Вакансії в Україні Resume.ua - Резюме в Україні Personal.ua - Пропоную Роботу
Profi.ua - Посадові Інструкції Jobsite.com.ua - Знайти Роботу ArendaZala.com.ua - Конференц зали


Робота водієм в Києві - Робота поваром в Києві - Робота продавцем в Києві - Робота менеджером в Києві - Робота касиром в Києві - Робота прибиральником в Києві - Робота перукарем в Києві - Робота вантажником в Києві

© 2002-2019 "Пропоную Роботу" | Мапа сайту