Шоумен, актор, діджей, відомий телеведучий ранкової передачі «Підйом». За його участю на «Новому каналі» стартувало інтелектуально-розважальне шоу «Чи розумніший ти за п’ятикласника?». У 2006-му резидент Comedy Club UA, учасник щотижневих вечірок і телеверсій. Автор відомого всім комедійного проекту «Файна Юкрайна». Людина з надзвичайним почуттям гумору і величезною життєлюбністю. Як ви вже здогадались, все це — лише замальовки до портрету Сергія Притули. Відомий багатьом Тернопільський Сірий говорити про свої успіхи не любить, бо вважає їх констатацією того чи іншого факту.
Сергій Притула, він же Тернопільський Сірий. Коли і як з’явився цей псевдонім?
Доволі банально. Впродовж семи років я працював на «Радіо-Тернопіль 106/1 Fm». І коли там проходив стажування, один з найкращих діджєїв Ігор Качмарський, з яким я сидів просто поруч в ефірі, якось сказав: «Коло мене сидить чувак, який вже три місяці ходить на стаж і боїться вийти в ефір. Сьогодні ми зробимо все, щоб він позбавився комплексу». Увімкнув мікрофон і каже: «Представся людям». Це як за старою доброю схемою: тебе з човна викидають посеред озера, і ти вчишся плавати. Мені довелося дуже швидко придумати, як звернутися до слухачів. Серед усіх двохсот тисяч варіантів, які були перебрані в голові, чомусь саме псевдо Сірий спало на думку першим. І я сказав: «Привіт, мене звати Сірий». Так на місцевій радіостанції почалося життя ведучого Сірого.
Відпрацювавши сім років на цьому ж радіо, Сірий перестав бути просто ведучим, а став частково брендом в місті, бо, крім радіоведення, я ще грав у команді КВК, займався організацією концертів, був у місті доволі знаний.
А коли переїхав до Києва і почав працювати в «Камеді», де кожен собі придумував псевдо, мені було дуже шкода втрачати того Сірого, в якого вклав сім років життя. Я думав: Сергій Сірий Притула — не звучить… Наприклад, «Панки» кажуть, що вони Штат «Южная ПанкОта», оскільки з Півдня, з Криму. То чому я не можу бути Тернопільський Сірий? Хоча на сьогоднішній момент повне словосполучення Сергій Притула Тернопільський Сірий вже трохи втратило свою актуальність, оскільки цей персонаж перегорнув чергову сторінку життя, мило розпрощавшись з Comedy Club UA. І схилився в реверансі перед компанією, яка дала йому путівку в український шоу-бізнес.
Яким був ваш шлях до Києва?
Я завжди казав, що у моєму житті не буває випадковостей, все закономірно. Але несподіванки, насправді, трапляються. Десь 17-18 серпня 2005-го мені зателефонувала знайома зі столичної радіостанції і сказала, що вони проводять грандіозну акцію: запрошують діджеїв з різних регіонів, які будуть змагатися в ефірі, тому треба когось з Західного регіону (Тернопільська або Івано-Франківська область). Мене на той час це зовсім не цікавило. Хоча й віддавати такий жирний шмат піару франківчанам не хотілося. Я порадив нашій радіостанції відправити на конкурс Ніку Волошину (до речі, зараз теж працює на «Підйомі»), але вона була зайнята. І тоді прийшлося їхати мені.
Відпрацював годину в ефірі, далі почалося sms-голосування слухачів. В результаті виявилося, що я переміг. Після чого директор радіостанції Соня Геляс запропонувала мені роботу, якщо найближчим часом переберусь до Києва. Попросив час на роздуми і порадився з батьками (у нас в сім’ї завжди колегіально приймались рішення). Родина постановила: мені вже час ставати самостійним, оскільки є досвід на радіо та телебаченні, тому можна їхати в столицю. В результаті я оперативно звільнився з усіх робіт у Тернополі. 9 листопада приїхав у Київ і розпочав свою велику, сподіваюсь, тривалу ходу по стольному граду.
І як же сприйняла столиця новенького?
В принципі не бідував. Директорка Music-радіо Соня Геляс, дай Боже їй здоров’ячка на довгі роки, допомогла стати на ноги. Маючи зв’язки по івентах, вона кілька разів мене дуже правильно «запихнула» на ведення різних корпоративів. Поступово розкрутився, став продавати свій голос для реклами на радіо та телебаченні. А потім, не пройшло і півроку, з’явилося Comedy Club Ukraine, де я став резидентом.
Ви згадали телебачення. А пам’ятаєте себе вперше перед камерою?
Так. Добре пам’ятаю, як це виглядало. Вдома (в Збаражі) вся родина зранку в суботу зібралася коло телевізора і дуже тішилася, бо «дитину по телевізору показують». А я був просто дерев’яний в першій програмі... оскільки її знімали у Іллі Ноябрьова, який на той час бут мастодонтом телебачення. Стояв я навпроти нього, як мала глиста (сміється)… Як я міг себе адекватно відчувати в ролі ведучого? Було трохи важкувато… Але то нічого…
Голос не тремтів, не заїкались?
Насправді, не дуже. І це завдяки роботі на радіо та прекрасному програмному директору Тетяні Тарасенко, яка майже щодня викликала мене на коврик і знищувала в моїй мові всі «екання», «мекання», русизми, діалектизми.
Так щоб дуже колінки тремтіли, теж ні… Все одно рано чи пізно «всмоктуєшся» в процес…
Багато глядачів вважає, що у вашій роботі немає нічого складного: просто на екрані спілкуєтесь з відомими людьми, успішні, впізнані… Чи так воно насправді?
Легко тільки гроші в казино програвати. Насправді, хто хоч трохи обізнаний з роботою на телебаченні, розуміє, що це таке. Бо за картинкою ранкового двогодинного ефіру ховається щоденна кропітка робота колективу майже у тридцять чоловік, які зайняті на «Підйомі».
Труднощі є в кожній роботі. Як я можу сказати тому ж фрезерувальнику, комбайнеру чи офісному працівникові, що в мене страшенно важка робота? Вони не зобов’язані мені вірити. Бо я не уявляю, як можна висидіти в офісі з дев’ятої ранку до шостої вечора… Я один день лише провів у такому режимі, коли проходив практику в казначействі.
Тепер можна зрозуміти, чому дипломований економіст, магістр працює шоуменом…
Чесно кажучи, я жодного дня не працював за освітою, хоча мав таку можливість, бо вважався не найгіршим студентом. Міг влаштуватись у будь-який фіскальній орган: чи то податкову, чи казначейство. Більш за все мене вабило контрольно-ревізійне управління. Але поспілкувавшись з кількома старшими од мене студентами-випускниками, які вже працювали в тому управлінні, зрозумів: потрапивши в систему, я навряд чи зможу бути гвинтом, що її змінить. Швидше за все система мене поламає. То навіщо мені це треба?
Ви взагалі сова чи жайворонок? Як вдається зранку на екрані мати такий бадьорий та енергійний вигляд?
Життя (сміється). Насправді, ще під час роботи на радіо у мене було на тиждень чотири ранкових ефіри і, здається, три вечірніх. Піднімався десь о 5.15 чи 5.30. І так тривало сім років.
Важко було?
Ні. Насправді призвичаюєшся. До того ж я в житті ніколи не займався справами, які не подобалися. А від радіо був просто у захваті. Хоча, на жаль, зараз з ним ніяк не пов’язаний. Йти на улюблену роботу — це ж кайф. Наприклад, зранку дякую Богу, що прокинувся живий. І вже з’являється посмішка на вустах, бо коло мене красива жінка, в колисочці гарний хлопчик, прямую на улюблену роботу в прекрасний колектив. Ну чого зранку не прокинутися? І все одно о якій годині ліг спати…
Вас можна назвати щасливою людиною…
Так. Абсолютно. Я величезний життєлюб. Навіть якщо трапляються якісь негаразди, намагаюсь сприймати їх філософськи.
А що для вас успіх, і чи вважаєте себе успішною людиною?
Успішність — це не стан життя, це констатація того чи іншого факту. Якщо, наприклад, говорити про школу. Так, я був успішний. Отримував тільки п’ятірки, от і заробив золоту медаль. Чи я був успішний в інституті? Спірне питання. Бо з одного боку, не маю червоного диплома, а з іншого — безкоштовно поступив в аспірантуру. Чи я успішний зараз як медійний персонаж? Все пізнається у порівнянні.
І я ніколи не наважуся про себе говорити як про успішного чи неуспішного чувака, просто це констатація факту на той чи інший момент. А про успішного ведучого ранкового шоу взагалі зарано говорити. Через рік, можливо, півтора, якщо дасть Бог, наша робота буде подобатися керівництву Нового каналу, тоді зможу сказати, наскільки я успішний чи ні, наприклад, у проекті «Підйом».
Щодо «Файни Юкрайни». Звідки взяли образи?
З життя. До того ж, якщо бути відвертим, тема менеджерів, яку ми придумали, на перших порах підпитувалася з досвіду офісного життя Андрія Молочного. На відміну від мене, у нього був кількарічний період роботи в офісі. Марічок і Антонів, насправді, навколо нас просто безліч. А прибиральниці у Верховній Раді могли б бути точнісінько такими самими, як на будь-якому заводі чи фабриці. Ми просто хотіли, щоб так була представлена політика в нашому шоу. Ніби через призму прибиральниць, які шушукаються про тих чи інших політичних персонажів. Потім попробували все-таки подати оригінальний погляд на народних обранців, пародіюючи їх в ток-шоу Савіка Шустера «Все свободны», публіка, на жаль, не сприйняла. Довелося прибрати цю сюжетну лінію.
А глядачі ж вашу «Файну Юкрайну» розібрали на фрази…
Я тішусь тим, що шоу, яке ми робимо, дає людям крилаті вислови.
Взагалі вважаю, що успішність чи неуспішність того чи іншого проекту визначається тим, як він пішов у народ. У мене є можливість, слава Богу, отримувати різні рецензії від людей, яких зустрічаю на вулиці, які пишуть в Інтернеті, з якими працюю. Коли десь з’являюся у незнайомому місці і чую за спиною: «Студєнт, студєнт…», розумію, що позаду мене сидить глядач «Файни Юкрайни». Або коли всі мої коліжанки кажуть: «Ну шо, богіня я, чи не богіня», — напевно знаю: вони дивляться «Файну Юкрайну». Мені приємно, що наша творчість іде в народ.
Ми особисто дуже вдячні Сергію не тільки за цікаву розмову, а ще й за те, що знайшов у своєму щільному графіку час для інтерв’ю і дуже оперативно зустрівся з нами, вклинивши бесіду у проміжок між зйомками та від’їздом в Хургаду (на наступні ж зйомки).
________
Спілкувалася Наталя Білокур |
